Коли востаннє ви підносили свій погляд до неба… забуваючи низинність та повсякденність того, що трапляється з вами тут… спостерігали за зорями, неповторним заходом сонця… ?!

 Коли востаннє  віднаходили в собі сміливість мріяти, не зважаючи  на справи та нікчемні  obligations,… мріяти про високе, можливо часом трохи безглузде та як на початку кожен вважає — нездійсненне,… але таке бажане та таке «своє»...?!
 
  Коли востаннє  ви посміхались зовсім незнайомій людині… дорослій… дитині… байдуже..., спостерігали її здивовану та щиру посмішку у відповідь...?!
   
   І все ж таки коли  говорили близьким вам людям як міцно ви їх любите… наскільки не уявляєте без них своє життя..., забуваючи про гордість та принципи...?!

   А спонтанні необдумані речі..., не зважаючи на думку інших..?!

  Мрійте, дорогі, без зупину, любіть всім серцем,  посміхайтесь частіше та з душею… робіть це життя яксравим...і… обов'язково — не забувайте час від часу підносити погляд до неба...